Павло Тичина

О панно Інно, панно Інно!

Я сам. Вікно. Сніги...

Сестру я Вашу так любив —

Дитинно, злотоцінно.

Любив? Давно. Цвіли луги...

О панно Інно, панно Інно,

Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.

Сніги, сніги, сніги...Я Ваші очі пам’ятаю,

Як музику, як спів.

Зимовий вечір. Тиша. Ми.

Я Вам чужий — я знаю.

А хтось кричить: ти рідну стрів!

І раптом — небо... шепіт гаю...

О ні, то очі Ваші. Я ридаю.

Сестра чи Ви? Любив...

Аероплани й усе довершенство техніки - до

чого це, коли люди одне другому в вічі не

дивляться?Не хватайте озлоблених у тюрму; вони самі собі тюрма.

Університет, музеї й бібіліотеки не дадуть того,

що можуть дати

карі,

сірі,

блакитні...