Думи мої, думи

 
Плаче стара мати,
Плаче жінка з діточками
В потопленій хаті.
Сестра плаче, йде шукати
Братів на чужину…
А дівчину заручену
Кладуть в домовину.
Не вертаються три брати,
По світу блукають,
А три шляхи широкії
Терном заростають.
 

Думи мої, думи

 
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?…
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?…
Бо вас лихо на світ на сміх породило,
Поливали сльози… чом не затопили,