Читать книгу: «Легенда про вічне життя», страница 5

5

 
«Вічно жить! Молодим! Справді, божеський дар!»
І великим, безсмертним почув себе цар.
 
 
«Вічно жить! Молодим! А вона? А вона?
Постаріє, зів’яне, мов квітка марна!
 
 
Що без неї життя? Сонце? Небо? Сам рай?
З нею жить! Або радше ти сам умирай!»
 
 
Вже й не думає цар, до Роксани біжить:
«Серце, ось тобі дар: вічно в юності жить!»
 
 
І сказав їй усе, відки має сей плід,
Що робить, щоб богині сповнить заповіт.
 
 
«Коли любиш мене, моє сонце ясне,
Дасть безсмертя обом нам зерно те дрібне.
 
 
А не любиш... — урвав. — Кого хочеш люби!
Ось тобі сей горіх! Що захочеш — роби!»
 
 
Зчервоніло дівча, в личко вдарила кров, —
Олександер не ждав її слова — пішов.