Історія чемпіонатів Європи з футболу

Група 7. Виходить кращий з гірших

Якщо до когось і був жереб більш прихильним, ніж до радянської збірної, то такою командою сміливо можна вважати бельгійців. Єдиний потенційний суперник у групі – збірна НДР, бронзовий призер Мюнхенської Олімпіади – знову приділяла більшу увагу олімпійському відбірному турніру, Франція все ще чекала свого Платіні, а дебютанти змагань ісландці, виходячи на поле, думали лише про те, щоб зберегти свої ворота недоторканними.

До речі, лише двічі сіверяни намагалися грати не те щоб у відкритий, а хоча б контратакуючий футбол, і обидва рази дуже вдало таким чином протистояли команді Німецької Демократичної Республіки. І якщо нічия в Магдебурзі була сприйнята як несподіванка і повний провал східно-німецької команди, то поєдинок в Рейк’явіку пройшов вже зовсім за сценарієм остров’ян: вони двічі мчали в контратаки у першому таймі, забивши два м’ячі і надавши німцям можливість всі 45 хвилин другого тайму битися об свої оборонні ряди. Подібне биття принесло результат лише одного разу, чому ісландці були невимовно раді.

Збірна Бельгії, якщо сказати чесно, також у відбірковому циклі не вразила. Її головний бомбардир Ван Хімст за шість матчів лише двічі асистував партнерам, сам не забивши жодного разу, а в особистих зустрічах з головним конкурентом бельгійці взагалі виявилися не на висоті: нульова нічия на виїзді і поразка 1: 2 від німців вдома могли б коштувати Бельгії першого місця. Якби не Ісландія.

Всі матчі групи 7

8 вересня 1974, Рейк’явік. Ісландія – Бельгія 0: 2 (Ван Мур 39ʹ – пен., Тегельс 87ʹ).

12 жовтня 1974, Магдебург. НДР–Ісландія 1: 1 (Хоффманн 7ʹ – Халлгрімссон 25ʹ).

12 жовтня 1974, Брюссель. Бельгія – Франція 2: 1 (Мартенс 10ʹ, Ф. Ван дер Ельст 75ʹ – Кості 15ʹ).

16 листопада 1974, Париж. Франція – НДР 2: 2 (Гійу 80ʹ, Галліс 89ʹ – Шпарвассер 25ʹ, Крайше 57ʹ).

7 грудня 1974, Лейпциг. НДР – Бельгія 0: 0.

25 травня 1975, Рейк’явік. Ісландія – Франція 0: 0.

5 червня 1975, Рейк’явік. Ісландія – НДР 2: 1 (Й. Едвальдссон 9ʹ, А. Сігурвінссон 32ʹ – Поммеренке 48ʹ).

3 вересня 1975, Нант. Франція–Ісландія 3: 0 (Гійу 20ʹ, 74ʹ, Бердоль 87ʹ).

6 вересня 1975, Льєж. Бельгія–Ісландія 1: 0 (Ламбер 43ʹ).

27 вересня 1975, Брюссель. Бельгія – НДР 1: 2 (Пуі 60ʹ – П. Дукке 50ʹ, Хефнер 71ʹ).

12 жовтня 1975, Лейпциг. НДР – Франція 2: 1 (Штрайх 56ʹ, Фогель 78ʹ – пен. – Батен 50ʹ).

15 листопада 1975, Париж. Франція – Бельгія 0: 0.

Підсумкова таблиця групи 7

Група 8. Останній похід «татуся Шона»

Німці у своїй відбірковій групі проти карликової Мальти, сильно здавших болгар і греків, котрі набирали обертів, намагалися показати, чого варта «непереможна машина» Гельмута Шона без Гердта Мюллера. «Бомбардир нації», забивши у фіналі домашнього Чемпіонату світу вирішальний м’яч у ворота Нідерландів на рідному Олімпіаштадіоні, вирішив, що зі збірною вже виграв усе, що можна, і йому там не місце.

Як показала практика, тренерський талант «татуся Шона» (на момент початку відбіркового циклу німецькому тренеру вже виповнилося 60 років) виявився набагато більш значущим, ніж один, нехай навіть вельми обдарований нападник. Позбувшись суперзірки, в ході відбору, та й фінальної частини ЄВРО-76 Гельмут Шон презентував Європі команду-зірку, в якій ніхто не тягнув ковдру на себе, а головними чинниками пермоги стали дисципліна і командний дух.

На самому початку відбіркового турніру «запалили» греки – їхній інтенсивний, «ігровий» футбол з великою кількістю моментів як біля своїх, так і біля чужих воріт не залишав байдужими вболівальників. У першому матчі в Болгарії ще за чотири хвилини до фінального свистка греки «горіли» 1: 3 і, здавалося, ніщо їх не врятує. Але віра в себе і наполегливість дозволили їм зрівняти рахунок за півтори хвилини до фінального свистка.

У наступному ж матчі з чемпіонами Європи німцями на своєму полі вже суперникам греків доводилося раз у раз відіграватися. І хтозна, чи не закінчився б матч сенсаційною перемогою господарів, якби не їхня гарячковість і бажання забити німцям якомога більше. За сім хвилин до закінчення гри греки не встежили за Віммером, який приніс Німеччині нічию.

До речі, чемпіони світу та Європи в цьому відбірковому циклі продемонстрували воістину чемпіонський графік – перемога вдома і нічия в гостях. Газети тих років писали, що німці – ідеальна команда для глядачів: вдома вони обдаровують своїх шанувальників перемогами, а у виїзних матчах дозволяють уболівальникам господарів порадіти, що їхня збірна зіграла на рівних з чемпіонами Європи та світу. Виняток німці зробили для Мальти – щоб не втрачати обличчя, «непереможна машина» перемогла їх в гостях з мінімальним рахунком, «відірвавшись» в рідних стінах 8: 0.

Навіть цей поєдинок показав: у команди Шона немає яскраво вираженого бомбардира – вісім м’ячів забили п’ятеро футболістів Федеративної Німеччини.

Всі матчі групи 8

13 жовтня 1974, Софія. Болгарія – Греція 3: 3 (Х. Бонєв 1ʹ, Деньов 28ʹ, 30ʹ – Антоніадіс 29ʹ, Д. Папаіоанну 86ʹ, Глезос 88ʹ).

20 листопада 1974, Пірей. Греція – ФРН 2: 2 (Делікаріс 12ʹ, Елефтеракіс 70ʹ – Кульманн 51ʹ, Віммер 83ʹ).

18 грудня 1974, Пірей. Греція – Болгарія 2: 1 (Сарафіс 4ʹ, Антоніадіс 40ʹ – Б. Колев 88ʹ).

22 грудня 1974, Ла Валлетта. Мальта – ФРН 0: 1 (Кульманн 44ʹ).

23 лютого 1975, Ла Валлетта. Мальта – Греція 2: 0 (Р. Акіліна 32ʹ, Магро 82ʹ).

27 квітня 1975, Софія. Болгарія – ФРН 1: 1 (Б. Колев 73ʹ – пен. – Річел 76ʹ – пен.).

4 червня 1975, Салоніки. Греція – Мальта 4: 0 (Маврос 30ʹ, Антоніадіс 34ʹ – пен., Іосіфідіс 47ʹ, Д. Папаіоанну 55ʹ).

11 червня 1975, Софія. Болгарія – Мальта 5: 0 (Б. Дімітров 2ʹ, Деньов 22ʹ, Панов 25ʹ, Х. Бонєв 68ʹ – пен., Міланов 70ʹ).

11 жовтня 1975, Дюссельдорф. ФРН – Греція 1: 1 (Хайнкес 69ʹ – Делікаріс 78ʹ).

19 листопада 1975, Штутгарт. ФРН – Болгарія 1: 0 (Хайнкес 65ʹ).

21 грудня 1975, Ла Валлетта. Мальта – Болгарія 0: 2 (Панов 69ʹ, Й. Йорданов 83ʹ).

28 лютого 1976. Дортмунд. ФРН – Мальта 8: 0 (Ворм 6ʹ, 27ʹ, Хайнкес 34ʹ, 58ʹ, Беєр 41ʹ – пен., 47ʹ, Фогтс 82ʹ, Хельценбайн 87ʹ).

Підсумкова таблиця групи 8

Чвертьфінали. Про межі людських можливостей

Сьогодні, коли футболісти провідних клубів проводять протягом року по 60–70, а іноді й більше матчів, стає зовсім незрозуміло, як може вплинути одночасна участь гравців у двох і навіть у трьох турнірах на їхній результат. Характерний приклад – сучасна «Барселона», яка в один рік виграє чемпіонство, доходить до фіналу в кубку країни, Ліги чемпіонів, при тому, що 10 її футболістів у складі збірної їдуть і виграють Чемпіонат світу…

Але, шановні читачі, не варто забувати, що сьогодні так грають провідні футболісти ВСІХ без винятку країн Європи. Як і тридцять років тому, різниця в передматчевій підготовці на тиждень може дуже значно позначитися на результаті.

Не варто забувати і про прогрес спортивної фармакології, яка в боротьбі з антидопінговими комісіями УЄФА і ФІФА пішла дуже далеко вперед. У далекому 1976-му про препарати, які приймають для підвищення ігрового тонусу, сучасні «зірки» могли лише помріяти.

Ви спитаєте, до чого це? Та до пояснення подій весни 1976-го. Радянські джерела тих років розходяться в причинах, які призвели до поразки збірної СРСР (а якщо щиросердно, то основи київського «Динамо») від збірної Чехословаччини в чвертьфіналі ЄВРО-76. Тоді для перемоги було зроблено, здавалося б, все. Радянська федерація футболу навіть вирішила перекроїти Чемпіонат Радянського Союзу, розбивши його на дві частини – весняну та осінню. У першій динамівцям Києва було дозволено виступати резервним складом, щоб вони «гідно представляли честь радянського спорту на міжнародній арені». І все ж навантаження виявилося непосильним: команда Лобановського спочатку поступилася дорогою в Кубку чемпіонів французькому «Сент-Етьєну», програвши в гостях 0: 3 і не відігравши такої фори в домашньому матчі, а потім і поступилася збірній Чехословаччини. І знову фундамент поразки був закладений в гостьовій грі.

Валерій Лобановський після матчу в Братиславі скаже, що причиною поразки стали дві дитячі помилки Олександра Прохорова, якому віддали перевагу на посту № 1 перед найдосвідченішим Валерієм Рудаковим. Але ніхто так і не скаже, чиєю ідеєю було ставити Прохорова. Фахівці ж напишуть, що чехословацька команда виграла за рахунок контролю м’яча і володіння центром поля: на звичному місці був відсутній травмований Веремєєв, а його опоненти Йозеф Модер і Антонін Паненка впевнено вели своїх партнерів в атаку.

Першому голу в ворота Прохорова посприяв турецький суддя: в одному із спірних епізодів перед штрафним збірної СРСР він свиснув, показуючи при цьому, що можна продовжувати гру. Поки радянські захисники намагалися зрозуміти жести судді, зреагував Модер, проштовхнувши м’яч повз застиглого воротаря гостей. Другий гол збірна СРСР пропустила після прямого удару Паненки зі штрафного. Лобановський кинув у бій ще не відновившогося Веремєєва, але в час, що залишився, переломити хід гри так і не вдалося. У той же час рахунок міг стати вже зовсім непристойним, якби потрапив у порожні ворота Карел Кроупа.

Київський стотисячник на повторну гру був заповнений вщерть – всі чекали гольової феєрії і рішучого свята радянського футболу. І якщо з першим все вийшло, то щодо другого закралися серйозні сумніви. І хоча в рамці стояв досвідчений Рудаков, а оборона команди ЧССР в цей вечір виглядала небезгрішно, функціональна і тактична виучка гостей виявилися на висоті – чехословаки весь час вели гру, так і змушуючи радянських футболістів відіграватися. Вийти вперед у рахунку господарі поля так і не змогли.

На післяматчевій прес-конференції Олег Базилевич заявив, що ніякої трагедії не сталося, а команда «виконала план на весняний відрізок». Як дізналися здивовані журналісти, чвертьфінал Чемпіонату Європи розглядався київським тандемом тренерів лише як підготовка до Олімпіади в Монреалі. Зауважимо, що і там команда Лобановського особливих успіхів не здобула.

В інших чвертьфінальних парах події розвивались не менш драматично.

Югослави, які, нагадаємо, вирішували питання проходження не просто на Чемпіонат Європи, а на перший (і поки єдиний) домашній футбольний форум подібного масштабу, в першому матчі не мали проблем з командою Уельсу. І хоча в досить напруженій грі (сім жовтих карток) перевага югів не виглядала переконливою, після забитого ними на першій хвилині гола вони планомірно доводили справу до перемоги.

Другий же матч в Кардіффі став найбільшим скандалом ЄВРО-76. Так склалося, що по ходу матчу арбітр з НДР Рудольф Глеккнер скасував два голи у ворота збірної СФРЮ – один через офсайд, другий – через порушення гравцем атакуючої команди проти воротаря. А якщо врахувати, що до цього вже на 18-й хвилині арбітр рішуче постав 11-метровий у ворота валлійців, настрій на трибунах був просто критичним.

Весь другий тайм проходив відрізками в 5–10 хвилин, які перемежовувалися закиданням поля пляшками, запальничками, дріб’язком і просто вибіганням на поле окремих уболівальників і навіть їхніх груп, що бажають «ближче поспілкуватися» якщо не з головним арбітром, то хоча б з кимось з ненависних югославів. Не могли стримати лютих фанатів ні поліцейські з собаками, ні викочені на бігову доріжку пожежні машини, які поливали трибуни водою.

Навіть після закінчення матчу поліції Уельсу коштувало великих зусиль забезпечити захист югославської делегації та судді Глеккнера. За два тижні після скандальної гри дисциплінарна комісія УЄФА ухвалила безпрецедентне рішення – виключити Федерацію футболу Уельсу з наступного розіграшу чемпіонату Європи, бо та не забезпечила нормальне проведення чвертьфінального матчу. Втім, це рішення було скасовано вже за рік в робочому порядку.

Чемпіонам світу випало грати зі збірною Іспанії. Рівність в парі спостерігалася лише в першому матчі в Мадриді: німці дозволили господарям грати у свій швидкий футбол з безліччю передач лише один тайм. За цей час збірна Іспанії встигла забити лише один м’яч (він на рахунку Сантільяни) та ще раз потурбувати Майера виходом сам на сам Піррі. У перерві Гельмут Шон вніс до дії своєї машини необхідні корективи і більше іспанці не володіли ані м’ячем, ані ініціативою.

Після матчу газета «Marca» написала: «Наша збірна лютувала, але проти суперника, який перевершує тебе в майстерності, однією люті буває мало». У середині другого тайму зусиллями Беєра німці зрівняли рахунок, а будь точнішим незадовго до кінця матчу Кульманн, який вийшов на заміну, могли вивезти з Іспанії й перемогу.

У матчі-відповіді в Мюнхені рівної гри не було зовсім: чемпіони світу та Європи топталися по іспанським грандам, які після перших 15–20 хвилин думали лише про захист. Але навіть зберегти свої ворота в недоторканності іспанцям було не по силах – Улі Хенесс і Клаус Топмеллер відзначилися на початку і наприкінці першого тайму відповідно.

Справжній урок тотального футболу дали своїм сусідам-бельгійцям футболісти збірної Нідерландів. У двох матчах вони відвантажили у ворота голкіпера бельгійців Піо сім м’ячів. В принципі, результат матчу був вирішений ще в першому матчі в Роттердамі, де чудово грав форвард голландців Ренсенбрінк. До його хет-трику по голу додали Рійсберген і Неескенс, чим завдали команді Гуталса глибокий нокдаун. Сам тренер бельгійців так із захопленням і заздрістю описав гру голландців: «вони роблять все на полі швидше, ніж мої хлопці думають».

Не особливо змінився характер гри і в повторній зустрічі в Брюсселі за чотири тижні. Голландці терпляче дали збірній Бельгії відкрити рахунок, а потім раз за разом тікали до воріт Піо. Забити, правда, вдалося всього двічі – відзначилися Реп и Кройф – але це було викликано аж ніяк не небажанням гостей забивати, а скоріше проливним дощем і розкислим газоном, в якому грузли мережива голландських атак.

Зараз, 40 років по тому, слід визнати, що в півфінал вийшли найсильніші на той момент збірні континенту. Ну, хіба що крім поляків – адже вони свій «фінал» вже зіграли.

Всі матчі чвертьфіналів

24 квітня 1976, Братислава. Чехословаччина – СРСР 2: 0 (Модер 34ʹ, Паненка 47ʹ).

Чехословаччина: Віктор, Добіаш, Е. Чапкович, Гег, Ондруш, Поллак, Модер (Кнапп, 77ʹ), Паненка, М. Масни, Петраш (Кроупа, 18ʹ), Нехода. Тренер – Вацлав Єжек.

СРСР: Прохоров, Коньков, Фоменко, Решко, Матвієнко, Звягінцев, Ловчев (Веремєєв, 57ʹ), Трошкін, Колотов, Оніщенко (Назаренко, 68ʹ), Блохін. Тренер – Валерій Лобановський.

22 травня 1976, Київ. СРСР – Чехословаччина 2: 2 (Буряк 53ʹ, Блохін 87ʹ – Модер 45ʹ, 82ʹ).

СРСР: Рудаков, Коньков (Мінаєв, 54ʹ), Фоменко, Звягінцев, Ловчев, Трошкін, Мунтян, Буряк, Веремєєв, Оніщенко, Блохін. Тренер – Валерій Лобановський.

Чехословаччина: Віктор, Піварнік, Е. Чапковіч (Юркемік, 83ʹ), Гег, Ондруш, Добіаш, Модер, Поллак, М. Масни, Галліс (Швехлік, 88ʹ), Нехода. Тренер – Вацлав Єжек.

24 квітня 1976, Мадрид. Іспанія – ФРН 1: 1 (Сантільяна 21ʹ – Беєр 61ʹ).

22 травня 1976, Мюнхен. ФРН–Іспанія 2: 0 (Хенесс 17ʹ, Топмеллер 42ʹ).

24 квітня 1976, Загреб. Югославія – Уельс 2: 0 (Вукотіч 1ʹ, Попивода 54ʹ).

22 травня 1976, Кардіфф. Уельс – Югославія 1: 1 (І. Еванс 38ʹ – Каталінскі 18ʹ – пен.).

25 квітня 1976, Роттердам. Голландія – Бельгія 5: 0 (Рійсберген 18ʹ, Ренсенбрінк 28ʹ, 58ʹ, 86ʹ, Неескенс 80ʹ – пен.).

22 травня 1976, Брюссель. Бельгія – Голландія 1: 2 (Ван Гоол 27ʹ – Реп 63ʹ, Кройф 79ʹ).

Фінальний турнір. Матчі по 120 хвилин і не тільки

Фінальний турнір ЄВРО-76 увійшов в історію, як найбільш напружений – у фінальній частині жоден матч не закінчився 90-хвилинним протистоянням: у всіх для визначення переможця знадобився додатковий час, а у фінальному матчі – навіть серія пенальті.

Намагаючись привернути на трибуни і до екранів телевізорів якомога більше глядачів, керівництво УЄФА вирішило рознести в часі матчі півфіналів. Сліпий жереб визначив, що першими повинні вступати в бій збірні Чехословаччини та Голландії. Як знати, може, саме цей зайвий день відпочинку і виручив обидві команди в останній день, коли у своїх вирішальних поєдинках вони виявилися трохи свіжішими від суперників… Хоча хіба був на цьому турнірі невирішальний матч?

Півфінал між збірними ЧССР та Нідерландів називають ще одним «достроковим фіналом» для голландської команди. І на цей раз фортуна була не на боці гравців з Країни тюльпанів. Хоча хіба в удачі річ? Чехословаки підійшли до гри, маючи в запасі цілий набір ключів проти тотального футболу голландської збірної. Не обійшлося і без польського досвіду.

Першим ділом була організована персональна опіка Йохана Кройфа – коли він перебував без м’яча, за ним слідував один футболіст, при прийомі атакували двоє, а якщо Кройф добігав до штрафної суперників, чехословаки атакували його втрьох. Втім, сам Кройф в півфіналі і сам не відзначався – перед самим початком турніру примхлива зірка «Барселони» в черговий раз «взбрикнув», чим дуже загострив і без того не дуже рівні відносини всередині збірної.

Другою домашньою заготовкою стала некваплива гра в пас, яка вкупі з жорстким пресингом зовсім вибила голландців з колії: як тільки вони починали атакувати, всі зони перекривалися, а суперник, навпаки, вперед не поспішав. А тут ще й в своїй штрафній трапився конфуз: четверо футболістів Нідерландів, які оборонялися, так і не змогли вирішити, хто ж повинен крити Ондруша, який самотньо стояв на 11-метровій позначці. В результаті після філігранного навісу Паненки зі штрафного капітан збірної ЧССР просто вколотив м’яч головою під поперечину.

В ході першого тайму складалося враження, що пісенька збірної Голландії скінчилася – ідеї в діях Кройфа і компанії не проглядалося, а всі спроби голландців організувати осаду воріт чехословаків переривалися на рівні другого-третього пасу. Будь точніше в завершенні атак Масни і Паненка, питання про переможця пари було би знято ще до перерви. Не змінився характер гри і після відпочинку.

Громом серед ясного неба стало вилучення опорного півзахисника Ярослава Поллака за підкат ззаду проти Неескенса. Збірна Нідерландів, маючи одного гравця в запасі і півгодини часу, кинулася на штурм воріт Іво Віктора. Однак забити їм цього дня не судилося. Рахунок зрівняв… капітан чехословаків Ондруш: в одному з епізодів, перериваючи простріл з флангу Хеелса на того ж Неескенса, захисник зрізав м’яча так філігранно, що у відчайдушному стрибку Віктор зміг відбити його лише в бокову частину сітки воріт.

Подібний курйозний м’яч ще більше надихнув голландців і вони понеслися до перемоги. У процесі біготні загін навіть не помітив «втрати бійця» – Неескенс за неспортивну поведінку відправився в роздягальню, побачивши другу червону картку в матчі.

Так основний час і закінчився – в рівних складах, за рівного рахунку дві найсильніші команди континету вийшли на додатковий час. І невідомо, як би воно завершилося, аби не тренерське чуття головного тренера Чехословаччини Єжека. На 100-й хвилині він ввів у бій нападника Франтішека Весели, який і вирішив результат матчу. Спочатку Весели, за плечима якого не було ста хвилин нервової боротьби, втік через все поле до воріт голландців, стягнув на себе трьох захисників і відкинув м’яч на Неходу, який в падінні головою вколотив м’яча у сітку. Сталося це на 114-й хвилині! А ще за дві хвилини здали нерви у Ван Ханегема – він, не погодившись з рішенням рефері, спочатку запулив м’ячем у суперника, а потім пішов розбиратися з арбітром «по-чоловічому» – друге вилучення остаточно підкосили збірну Нідерландів. Тому, коли на 118-й хвилині Весели знову втік на побачення з голкіпером Руйтером, за ним ніхто й не погнався. Нападник збірної ЧССР обіграв воротаря і пробив точно в ціль.

Белградський півфінал був дуже схожий на загребський: у ньому теж був додатковий час, і також долю поєдинку вирішили гравці, які вийшли на заміну. Але були в матчі ФРН – Югославія і кардинальні відмінності.

Господарі чемпіонату взяли з місця в кар’єр, пам’ятаючи, що з німцями жарти погано закінчуються. Поки підопічні Шона налагоджували контроль над центром поля, Повівода і Джаїч вже двічі розписалися у їхніх воротах. Драган Джаїч, до речі, кращий бомбардир збірної Югославії всіх часів, ніби не відчував віку: 30-річний форвард французького «Спортинга» в окремих моментах нагадував себе ж, тільки восьмирічної давнини, коли самотужки в півфіналі розібрався з англійцями.

Німці вперше в ході ЄВРО-76 виглядали малопереконливо. Лише за рахунку 0: 2 вони стали володіти м’ячем, нічого, втім, не витягуючи із затяжних перепасовок навколо центрального кола. Як часто трапляється в таких ситуаціях, команді, що безнадійно програє, допоміг випадок. На 65 хвилині Хайнц Флое сильно пробив метрів з 30-ти. Навіть якби м’яч летів у ворота, у воротаря господарів був час, аби згрупуватися, стрибнути і навіть зловити його. Та ось невдача – м’яч влучив у спину Герберту Віммеру, змінив траєкторію польоту і… влетів у протилежний нижній кут від того, де його чекав Петрович.

Ось тут уже спрацював тренерський талант Гельмута Шона – по ходу повністю проваленої гри, він відчув, що все ще можна змінити, і випустив на поле… Мюллера.

У Німеччині після цього чемпіонату навіть з’явилася приказка: «Збірна не програє, поки у неї в запасі є хоч один Мюллер!». 22-річний Дітер Мюллер вийшов з лавки вперше у своєму житті в офіційному матчі за «Бундестім». Його дебют вийшов ще більш феєричним, ніж у його однофамильця Гердта Мюллера: першим же дотиком м’яча головою у високому стрибку Мюллер-другий вколотив м’яча у ворота Петровича, коли від фіналу збірну Югославії відділяли всього дев’ять хвилин!

У додатковий час югослави виглядали засмученими, і навіть приреченими. Західні німці вийшли на додатковий час, навпаки, максимально відмобілізованими і виявилися краще готові фізично. А щасливчик Мюллер ще двічі розписався у воротах югославів: спочатку замкнув простріл Хельценбайна, а за дві хвилини до закінчення матчу добив посланий Райнером Бонхофом м’яч, що відскочив від штанги.

Абсолютним одкровенням став матч за третє місце. Здавалося, втомлені і «знекровлені» футболісти будуть ледве пересувати ноги, проте бій між голландцями та югославами вийшов ще той. Голландці, які після півфіналу випустили шістьох нових гравців, грали у своє задоволення. Югослави ж намагалися хоч якось реабілітуватися перед власними вболівальниками.

Цього разу, на відміну від півфіналу з німцями, югослави безпросвітно програли перший тайм – як по грі, так і по рахунку збірна Нідерландів домінувала. Надію господарям чемпіонату подарував Каталінскі, що відправив голландцям «привіт у роздягальню» за дві хвилини до перерви.

Весь другий тайм югослави під невщухаючий рев трибун шукали ключі до воріт збірної Голландії, але змогли забити лише на 81-й хвилині. Це Джаїч, практично без розбігу майстерно виконав штрафний, буквально вколотивши м’яча над стінкою в ближній верхній кут воріт голландців.

На жаль, для збірної СФРЮ, цей гол став практично останнім подихом вкрай виснаженою втомою і відповідальністю команди. У додаткові півгодини голландці зусиллями Хеелса легко забили один м’яч, а могли б набагато більше – останні кілька хвилин команди майже стоячи чекали фінального свистка.

Фінальний матч став справжнім подарунком любителям видовищного футболу. Загальний командний клас органічно поєднувався з індивідуальною майстерністю гравців. Дебют зустрічі цілком і повністю залишився за збірною ЧССР. Щільно заволодівши м’ячем, вони почали накочувати одну за одною багатоходові атаки на ворота Зеппа Майера, і результат не змусив себе чекати. Вже на дев’ятій хвилині гри чехословаки закрутили таку карусель в штарфній німців, що Фогтс, Бекенбауер і Майер тільки вертіли головами слідом за м’ячем, а Швеглік завдавав удару практично по порожніх воротах.

За 14 хвилин збірна ФРН виявилася у звичній для себе на цій першості ролі команди, якій необхідно відігравати два м’ячі. Це Беккенбауер невдало виніс м’яч після навісу з флангу, після чого Каролу Добіашу вдався просто фантастичний удар з лівої ноги – м’яч пронизав натовп в штрафному майданчику і по самій траві під руками Майера ковзнув у дальній кут.

Буквально в наступній атаці чехословаки могли добивати західних німців, і тоді всі питання про переможця були б зняті. Модер своєчасно відреагував на ривок Масни, той скористався ювелірною передачею партнера, пішов від Дітца і пробив повз Майера, який втратив контроль над ситуацією, – повз ворота.

Як то кажуть: не забиваєш ти – забивають тобі. Затятий Віммер пішов напролом правим флангом, вже падаючи після підніжки Модера проштовхнув м’яч на Бонхофа, а той у дотик закинув на дальній кут воротарського. Чому там стояв один-однісінький герой півфіналу Дітер Мюллер, Іво Віктор довго обговорював зі своїми захисниками. Молодий німець не витратив на обробку м’яча і частки секунди – в акробатичному стрибку ножицями він зрізав м’яч у дальній нижній кут.

Як це траплялося десятки разів, після розмови в перерві з «папашою Шоном», на другий тайм німці вийшли відмобілізованими і зарядженими на перемогу. Ось тільки захист збірної Чехословаччини та її лідер – голкіпер Віктор збоїв не давали. Все йшло до того, що чемпіони Європи складуть свої повноваження перед новими чемпіонами ще в основний час. Рішуче проти були арбітр з Італії Гонелла, а також німці Бонхофф і Хальценбайн. На останній хвилині основного часу перший дуже вже хитро навісив з кутового, останній з явним нападом на воротаря потилицею проштовхнув м’яч у ворота, а рефері не побачив в цьому жодного порушення правил. Таким чином, вчетвертє в чотирьох матчах фіналу ЄВРО-76 був призначений овертайм.

У додатковий час ніхто ризикувати не хотів, та й сил – як моральних, так і фізичних – у команд практично не залишилося. І ось вперше в історії фінальних турнірів Чемпіонату Європи командам довелося вирішувати, хто ж з них сильніший, в серії післяматчевих пенальті.

Після семи ударів з 11-метрової позначки збірна ЧССР, що била першою, вела з рахунком 4: 3. Коли ж Берд Дітц пішов до м’яча виконувати свій удар, не витримали нерви у лідера півзахисту «Баварії» і збірної ФРН Улі Хенесса. «Ульмський самородок» обігнав партнера по збірній, встановив м’яч жваво розбігся… і запулив його вище воріт. Після цього сам Хенесс навіть не засмутився, а невимовно здивувався, не розуміючи, навіщо чорт його смикнув бити поза чергою, та ще так невдало.

Але інтрига в матчі ще не була вичерпана. Останнім у складі чехостоваків мав виконувати удар Антонін Паненка. Штатний пенальтист празького «Богеміанса» і збірної Чехословаччини мав свій улюблений прийом пробиття 11-метрових: він робив напівсекундну паузу на замасі, розраховану на те, що воротар почне гадати і впаде у якийсь із кутів, після чого відправляв м’яча несильним ударом по центру воріт. До такої манери давно звикли всі воротарі в Чехословаччині, не міг не знати про неї і найдосвідченіший Зепп Майєр. Снайперу збірної ЧССР потрібно було вирішити – бити в звичній манері і ризикувати або ж спробувати потрапити в кут воріт, в надії, що Майер не дістане м’яча. Паненка проявив приголомшливу холоднокровність – він розбігся, замахнувся, почекав стрибка Майера в кут і спокійно котнув м’яча по центру.

В результаті єдиний раз у своїй історії чехословаки стали чемпіонами Європи. А Іво Віктор став не тільки кращим воротарем фінального турніру, а й отримав приз як «Кращий гравець фінального турніру» 1976 року. Саме досвідчений голкіпер, який протистояв по ходу турніру Макдоналду і Блохіну, Мюллеру і Беєру, Кройфу і Неескенсу отримав право спуститися з Срібною амфорою в руках по трапу літака, на якому команда прибула на батьківщину.

Сьогодні прийнято говорити про випадковість перемоги збірної ЧССР на Чемпіонаті Європи 1976 року. Аналізуючи виступ команди, дозволю собі не погодитися з такими оцінками – чехи в особистому протистоянні перемогли «родоначальників футболу» англійців, постійного півфіналіста євротурнірів збірну СРСР, «законодавців футбольної моди» голландців і «непереможну машину» Гельмута Шона. Останні, до речі, були переможені в ранзі чемпіонів світу та Європи. Свою невипадковість на футбольному Олімпі чехи зі словаками підтвердять за чотири роки, вигравши олімпійський футбольний турнір в Москві і завоювавши бронзу європейської першості в Італії.